Програма «Життя міста»

У розділі: 14452 відео | АрхівRSS
Ветеран ВВВ Семен  Рябошапко
180

Ветеран ВВВ Семен Рябошапко

Семен Миколайович Рябошапко вважає себе улюбленцем фортуни. Це може звучати дивно, але ветеран Великої Вітчизняної війни завдячує тому, що він і досі живий, звичайному везінню. Навіть у дитинстві його життя не раз було у серйозній небезпеці - вдарив копитами кінь, корова скинула хлопчика у провалля. Коли парубок виріс і його рідне селище Новоархангельськ захопили німці, Семен приєднався до партизанського руху - роздавав листівки, шкодив лінії передач. У 1944 році хлопця призвали до армії - воював на рідній землі, у Молдові, Румунії, Австрії, Чехословаччині. Чимало його товаришів віддали життя на полях битв, а Семен Миколайович вижив, незважаючи на жахи, через які йому судилося пройти.

Семен Рябошапко
ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій
«Ліс артилерією вибитий так, що залишилися самі пні. Усі дерева знищені повністю.»

Семен Рябошапко пригадує: вдень воювали, а вночі замість сну йшли слідом за ворогом. Взимку мерзли, але найбільш скрутно було із їжею. Отже, харчувалися тим, що потрапляло на очі.

Семен Рябошапко
ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій
«Дивимося - кукурудза! Ми бігом де неї, головний кричить: «Куди?». А ми зриваємо качани і кидаємо у протигази. Так само робили і з картоплею.»

Особливо тяжкими, за словами ветерана, були бої у Молдові і в Європі. В Угорщині пана  Рябошапко знову врятувало від загибелі провидіння. Його загін заночував в одному з сільських будинків. Німці, знаючи про це, вистрілили у будівлю із гармати, втім радянські бійці якимось дивом залишились неушкодженими. Схожий випадок стався і у Чехословаччині. Семен Миколайович зазначає: без бойового хисту та жаги до життя на війні ніяк, але везіння є везіння.

Семен Рябошапко
ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій
«Я бував у різних ситуаціях, у боях і остався живий, а ось інших не стало. Так що я: везучий чи ні? Я вважаю, що якщо вижив, то везучий.»

Семену  Рябошапко зараз вже 88. Чоловік живе із дружиною Тамілою Іванівною, має кількох дітей, онуків та правнуків. Здоров’я бере своє, каже він. Цього року учасник війни навіть не пішов на покладання квітів до вічного вогню. Мовляв, зараз транспорт для ветеранів ходить зовсім незручно. Проте чоловік не зневіряється. Говорить, у такій великій та чудовій родині сподівається прожити ще довго і передати спогади про війну наступним поколінням.