Допомога переселенцям і захисникам: як Карлівська громада працює на перемогу

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Карлівка стала надійним тилом у боротьбі з ворогом. Тут згуртувалися усі: від малого до великого.

Особливу роль взяли на себе освітяни громади. Карлівський ліцей № 1 став гуманітарним штабом.

Лариса Гаврис, директор Карлівського ліцею № 1: Коли розпочалася війна, то колектив став єдиним цілим і хотілося підкреслити, що разом з батьками. На другий же день у нас така виникла ідея, що ми повинні обов’язково розмістити на фасаді ліцею великий прапор.Нам запропонувала міська рада чи не хотіли б ми стати центром видачі гуманітарної допомоги. Ну, звичайно, ми погодилися.

А Карлівський ліцей № 4 став прихистком для внутрішньо переміщених осіб. Тут з березня до серпня проживало 100 осіб. Наразі лише 20. Та найближчим часом будуть заселятися знову, — кажуть у навчальному закладі.

Наталія Плахотнича, директор опорного закладу Карлівський ліцей № 4: З самих перших днів війни до нашого навчального закладу почали приїжджати люди, які залишилося без житла, без майна і, звичайно, нам хотілося їх обігріти, підтримати. Ми намагалися щодня їх підтримати психологічно. З ними працювали і психологи, що працюють у нашому навчальному закладі. Для них ми організовували і дозвілля. Проводили майстер-класи з дітьми, були залучені позашкільні організації наші.

Сергій Бобрицький, в.о. міського голови Карлівської міської ради: З початку війни до нашої громади прибуло близько 3 тисяч ВПО. І це лише ті, хто зареєстровані. Ми стикнулися з тим, що цих людей треба розмістити. Другий виклик — це забезпечити цих людей усім необхідним. На допомогу нам прийшла держава і громадські організації, які надавали й надають гуманітарну допомогу.

А кухня Карлівського ліцею № 3 стала годувальницею для ВПО та бійців територіальної оборони. Зараз тут займаються заготівлею м’ясних консервів, які відправлятимуть на фронт.

Оксана Брижник, заступник директора Карлівського ліцею № 3: Наші працівники, техпрацівники, значна кількість педагогічного персоналу, ми почали ліпити вареники для територіальної оборони. Хотілося зігріти хлопців у ці важкі дні. Ми збирали речі на госпіталь. Надіслали допомогу на полтавський госпіталь, закупили речі першої необхідності. Зараз процес у школі з 1 вересня він розділився. Вчителі займаються дистанційним навчанням, а наші технічні працівники невтомно щось роблять. І прийшла черга виробляти м’ясні консерви. Ініціатором стала Світлана Шенгер, це депутат нашої міської ради. Ми дуже вдячні за цю ініціативу. І вдячні тим людям, які відгукнулися.

Згуртувалися з перших днів війни й освітяни Попівського ліцею.

Ірина Пельгук, т.в.о. директора Попівського ліцею: Спочатку плели сітки. Плели їх і в урочний, і позаурочний, і у вихідні. Ми сплели 15 штук. Розміри їх були десь 6*6. Потім закривали тушонку для бійців для наших. Збирали будь-які кошти. Плели різні сувеніри, різні значки робили, малювали малюнки. Зараз наполегливо продовжуємо навчання. Хоча це зараз дуже важко робити. Продовжуємо плести сітки, продовжуємо малювати малюнки, адже гарантом нашої безпеки є ЗСУ.

Наразі в усіх школах Карлівської громади навчання дистанційне. Лише учні 1-х класів мають змішану форму.

На захисті країни у Карлівській громаді стали й на культурному фронті. Місцевий будинок культури також став центром допомоги.

Лариса Зубань, староста Попівського старостинського округу: Організовано було вивіз, розгрузка від Будинку культури тим бригадам, які потребували найперші допомоги. Продукти, це було взуття. Були такі випадки, що чоловік приніс продукти, та потрібні були берці. Він зняв із себе їх і віддав хлопцям, де більш потрібно. Збираємо на допомогу нашим військовим. Це ми познайомилися з волонтерами і відправляємо в різні куточки, бригадам такі обереги. Діти у нас працюють. Смаколики збирають, випікають самі. Чай, печиво, різні напої, предмети гігієни.

Всі округи Карлівської громади включилися в роботу з перших днів війни: Попівський, Голобородьківський, Лип’янський та Максимівський.

Віра Бабич, начальник відділу освіти, молоді та спорту Карлівської міської ради: Наше освітянське перше право і обов’язок для перемоги був той, що ми повинні навчати дітей. Ми розуміли, що ми ще й повинні допомагати. Коли ми вже організували дистанційне навчання, зв’язок з дітьми, з батьками. Ми збираємо громаду, збираємося з батьками, з представниками нашої влади і починаємо організовуватися і працювати на перемогу. Ми в школах плетемо сітки, далі підключаються дітки. Малюють малюнки й передаємо нашим воїнам. Ми збираємося і допомагаємо волонтерам.

Карлівська громада прийняла і продовжує приймати внутрішньо переміщених осіб, надавати гуманітарну допомогу, працювати й наповнювати бюджет, — каже в.о. міського голови Карлівської міської ради Сергій Бобрицький.

Сергій Бобрицький, в.о. міського голови Карлівської міської ради: Після того, як росія напала на Україну, ми зібралися з депутатами, активістами, громадськістю і вирішили рухатися в одному напрямку. Ті питання, які ми розглядаємо, пов’язані із життєдіяльністю нашої громади, з обороноздатністю нашої громади.

Освітяни Карлівської громади кажуть: попри усі перешкоди вони триматимуть освітній фронт, адже лише спільними зусиллями можна наблизити перемогу.