«Гадяцьке сафарі» — героїчна сторінка захисту Полтавщини

«Гадяцьке сафарі» — героїчна сторінка захисту Полтавщини

Наші військові щоденно пишуть нові сторінки історії України. Деякі факти навіки залишаються у минулому, інші ж — стають основою для легенд, передаються з вуст у вуста, формують свідомість молоді, надихають митців. «Гадяцьке сафарі» — одна з таких легенд. Хоча, насправді, в основі неї — реальна історія, створена зусиллями простих людей, які чинили опір окупантам.

Про правду і домисли в легенді, кількість ворожої техніки, яка пересувалася селами, та про те, чи допомагає військовий досвід керувати громадою — у розмові з головою Великобудищанської територіальної громади Миколою Шаблієм.

Чому саме цієї громади? Все просто. Великобудищанська громада — одна з громад колишнього Гадяцького району. І саме тут, на території сіл Веприк, Бобрик та Мартинівка, відбувалися події, які стали основою «Гадяцького сафарі».

«Орки були на території громади з 26 лютого по 3 березня. Що можна назвати сафарі? Люди, як могли, робили спротив. Це і підірвані танки, автозаправка. Я не скажу, що ми великі герої, але люди — так», — розповідає єдиний в Україні голова громади — генерал-майор прикордонних військ Микола Шаблій.

Не допустити паніку та зберегти здоров’я людей — такі цілі ставив собі Микола Іванович на початку вторгнення. І, як виявилося, така тактика була правильною.

«Я говорив і говоритиму, що основна задача чи то військового начальника, чи цивільного керівника — збереження життя людей. У нас з однієї сторони стояло до 200 одиниць техніки, з іншої — близько 150. Це між селами. Але в громаді не було паніки. Усі старости були на місцях, якби довелося зі зброєю захищати — то захищали б зі зброєю. Люди були налаштовані рішуче. Я хочу сказати, що деяких ще доводилось стримувати», — говорить генерал-майор.

Прості трактористи Олексій Вовк та Володимир Іващенко з громади власноруч спалили три танки «коктейлями Молотова».

«Жителі громади підірвали 3 танки. Поки орки завели 1 танк — наші 3 підірвали. Ми передали ЗСУ більше як 15 одиниць техніки. Це те, що орки добровільно передали й втекли», — розповідає Микола Шаблій.

За його словами, з військової точки зору орки не повинні були зайти саме на територію Великобудищанської громади. І знаходить цьому єдине пояснення — вони просто заблукали.

«Знаєте, є такий старий анекдот. Стоять дві бабки на дорозі. Одна іншій каже: „Дивись, йдуть військові з картою, мабуть, дорогу питатимуть“. У нас знаки познімали, тому, думаю, що орки заблудилися. Наше військо рухається вперед, що у них — не знаю. Але, якщо аналізувати, то з 200 одиниць техніки, яка рухалася громадою, — 10% лишилось фактично без бою. Це такий показник їхньої підготовки», — не без гордості говорить Микола Іванович.

Попри те, що у громаді була присутність окупантів, їм не вдалося залякати місцевих жителів й знищити державну символіку.

«У Бобрику повз пам’ятник прикордоннику проїхало 150 одиниць техніки за один раз і ще десь 20 одиниць невеликими групами. Але прапор України у нас не знімали», — розповідає Микола Шаблій.

Після тих подій у нього часто запитують, наскільки близько він бачив ворогів.

«Наскільки близько? На відстані протягнутої руки, під дулами 2 автоматів. Коли у нас ночувала перша група, вони залишили 8 одиниць техніки. Уночі якісь невідомі патріоти її трохи розібрали, познімали озброєння, боєприпаси. Наступного дня окупанти повернулися і наказали позвати старшого, хто є в селі. Я до них приїхав. Спитав: „Хлопці, що ви тут робите?“ Вони розказали звідки родом. Це були задурені хлопці, строковики, з очима по 5 копійок. Офіцер стояв поруч, опустивши голову. Він розумів, що це не їхня війна… Не знаю, що на них вплинуло, але на наступний день вони поїхали», — згадує Микола Іванович.

За плечима у Миколи Шаблія — понад 30-річний військовий досвід, але місцеве самоврядування стало для нього новим, цікавим викликом.

«Я  військова людина і звик, щоб мої накази виконували. Якщо військовий дав наказ — його виконують, то у місцевому самоврядуванні такі накази не завжди працюють. Я тут народився, виріс, і багато хто питає, для чого воно тобі потрібно. Ви знаєте, у нас багатьом нічого не треба, але хочуть жити краще. Але якщо ми хочемо щось змінити, то повинні діяти спільно», — підсумовує генерал-майор запасу.

Саме так, спільно, жителі Великобудищанської громади Полтавської області стримали наступ ворога, не дали йому просунутися вглиб і дали життя легенді про «Гадяцьке сафарі».

Замість післямови: 16 вересня у селі Веприк відбулося погашення поштової марки «Гадяцьке сафарі». Автором ескізу став випускник, а нині викладач Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв імені Котляревського Олександр Бондаренко — саме його робота перемогла у народному голосуванні. А відтак, як і належить легенді, історія про «Гадяцьке сафарі» полетить далеко за межі області, щоб розповідати усім про місцевих жителів, які, попри страх, передавали координати переміщення окупантів і цим самим допомагали їх ліквідовувати.


Юлія Грінченко