Ветеран ВВВ Василь Дурицький

Василь Харламович Дурицький народився 1927 року у Краснознамєнці Ростовської області. Хлопцю було 15, коли німецькі загарбники увійшли до його рідного села. Юнак міг евакуюватися разом із іншими, але вирішив залишитися, щоб протистояти фашистам. І організував підпільний партизанський загін. Разом із друзями парубки зібрали усю наявну зброю і почали війну у тилу ворога. Одного разу взимку 43 року вони запланували напасти на колону німців. Товаришів пана Дурицького відмовили від цього ризикованого кроку сестри, тож солдат вирішив: один у полі - теж воїн.

Василь Дурицький
ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник прикордонних військ
«Дивлюся, метрів 15 від мене величезний німець. Я лежу у снігу, а він вже чує, як тріщіть мій затвор. Я вставляю патрон і наповал німця.»
Про підпільну діяльність хлопця тоді не знали навіть його рідні.

Василь Дурицький
ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник прикордонних військ
«Прихожу додому години у 2 або 4 ночі. Мама питає: «Вася, де ти був? Там стріляють!» А я: «Та ось, мамо, бачиш, увесь мокрий, у сніжки з хлопцями грали.»
За відвагу та хоробрість у боях Василь Дурицький вже підлітком отримав Орден Бойового Червоного Прапора. 1944 його призвали до армії. Відтоді на грудях Василя Харламовича з’явилося багато військових нагород та відзнак. Офіцер служив на території усього Радянського союзу, від Камчатки до Карпат. Але врешті решт жити вирішив саме у Полтаві. Говорить, про це місто дізнався від медсестри-полтавки, яка працювала разом із його жінкою у госпіталі. Розповіді про духовну столицю тоді ще Української РСР повністю захопили чоловіка. За його словами, він зовсім не шкодує, що переїхав сюди.

Василь Дурицький
ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник прикордонних військ
«Ми слов’яни, розумієте? Слов’яни завжди знаходять спільну мову. Українці та росіяни братні народи, від цього нікуди не дінешся.»
Зі своєю дружиною Генріеттою Василь Харламович познайомився у Махачкалі. За словами ветерана, це був той випадок, який називають «коханням із першого погляду».

Василь Дурицький
ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник прикордонних військ
«Коли мене привели до неї додому, я глянув - вона! Вона зрозуміла, що я - той, хто їй потрібен. У нас була любов із першого погляду.»
Пан Дурицький та його супутниця життя прожили разом довгих 50 років. Подружжю не вистачило зовсім трохи, щоб відсвяткувати золоте весілля - Генріетта Дурицька пішла з життя за кілька місяців до ювілею. Тепер Василь Харламович живе сам. Хоча він не самотній - у Полтаві мешкає його син, з Одеси та Києва до нього у гості приїздять дочка та онуки. Ветерану 87 років, і він переконаний: прожив змістовне, а головне - щасливе і довге життя. І зупинятися не збирається.

Василь Дурицький
ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник прикордонних військ
«Я ніколи не думав про смерть. Я знав що буду довго жити, і живу - довго і щасливо"