У Білицькій громаді сім’я виховує дев’ятьох дітей

30 вересня в Україні відзначають День усиновлення. У Полтавському районі в прийомних сім’ях і в будинках сімейного типу виховуються 213 дітей. Один із таких знаходиться у селі Чорбівка Білицької селищної громади. Там сім’я Тітаренків виховує 9 дітей. Наша знімальна група завітала сьогодні до них і вже підготувала для вас ексклюзивний сюжет.

— Вони нас називали папа, мама, а ми їх називали дітьми. Дочечки, синочки, то вони на все життя.

Так розповідає про своїх вихованців голова сім’ї Василь Тітаренко. За 16 років вони з дружиною виховали 11 прийомних дітей. Секретом їх щасливого спільного життя він вважає любов.

Василь Тітаренко, батько вихованців будинку сімейного типу: Коли ми брали перших діток, то наше завдання було просто любити. Мені подобалися такі слова, які сказали психологи, що зробіть дітей щасливими. Оце такий ключ.

Своїх рідних у Тітаренків троє. Вперше наважилися взяти опіку над дитиною у 2006-му, згадує мама Алла.

Алла Тітаренко, мама вихованців будинку сімейного типу: Заступник голови райдержадміністрації прийшла до нас в церкву. Сказала, що є така можливість: може хтось хоче, щоб взяли дітей в сім’ю. Я подивилася на чоловіка, він подивився на мене. А сльози мене душать, я не можу зупинитися, в мене перед очима силуети дітей.

Першу дівчинку Аліну із сестрою Любою пара взяла з Кременчука.

Аліна Семенова, перша вихованка будинку сімейного типу Тітаренків: Я не хотіла їхати. Я плакала і запам’ятовувала дорогу, як тікати. Через певний час я уже звикла. Зрозуміла, що це люди, які мене люблять.

Коли сестри пішли до школи, сім’я вирішила взяти під опіку ще одного. Його вперше Алла Станіславівна побачила у Кобеляцькій лікарні.

Алла Тітаренко, мама вихованців будинку сімейного типу: Ми приїжджаємо, а це дитина — Мауглі. Малесенький хлопчик, якому 3,5 роки. Вага 11 кг. Руки отакі завтовшки. Ноги такі самі. Він весь тремтить. Весь в шрамах. Обличчя подряпане. Волосся отак відрубана чолка. Я думаю, що це в лікарні йому так відрізали, щоб в очі не лізли. Він, як дикий був. Я побачила дитину, і мені байдуже, яке воно. Я до нього прикипіла і все.

Згодом будинок Тітаренків поповнився ще дітьми: Настя, Аня, Андрій та Владислав. Хлопець розповідає, — всі в родині знають — батькам треба допомагати. А на вільний час вигадали для себе власну гру.

Владислав Козенко, вихованець будинку сімейного типу: Коли весь час надворі, ми з хлопцями граємо в таку гру яблуко. Ми знаходимо якесь яблуко, кожному даємо. Обираємо, хто буде яблучником. І яблучник кидає по іншим дітям яблука. Якщо яблучник попав, ти програв.

У цьому будинку всі домашні справи поділені: дівчата допомагають на кухні та в домі, а юнаки пораються з батьком у дворі. Цього року вони зробили саморобну стрічкову пилораму.

Василь Тітаренко, батько вихованців будинку сімейного типу: Зараз ми, наприклад, займаємося заготівлею дров. Страшно було давати їм в руки сокиру. Але дивлюся, справляються. Навіть найменший Вова і той питає: можна я візьму сокиру? Кажу, не можна, бо ти собі ще голову відрубаєш, не те, що руку.

Паралельно із хатніми справами, Алла Тітаренко ще й займається волонтерством. З початку повномасштабного вторгнення жінка почала шити одяг для наших бійців на передову. Каже: поки я в майстерні, моя робота не стоїть. Діти все роблять самі.

Це гарний приклад батьків-вихователів, які прийняли в свої сім’ї дітей, котрі при різних обставинах втратили свої рідні домівки, каже голова опікунської ради Полтавської районної військової адміністрації Дмитро Романов.

Дмитро Романов, голова опікунської ради Полтавської РВА: Ми розуміємо, що виховання дітей — це крок у майбутнє. Тобто від того, наскільки якісно і наскільки свідомо ми підійдемо до цього питання, як виховувати дітей, настільки якісно буде майбутнє далі в нашої країни.

Незважаючи на те, що багатьом будинкам сімейного типу через війну запропонували виїхати за кордон, Тітаренки залишилися у рідному селі Чорбівка. Вони усі разом допомагають ЗСУ, аби наблизити нашу перемогу.