Зеленського, Стуса, Адамцевича, Міхновського: у Лубенській громаді увічнили Українських Героїв, перейменувавши півтори сотні російсько-радянських топонімів

Зеленського, Стуса, Адамцевича, Міхновського: у Лубенській громаді увічнили Українських Героїв, перейменувавши півтори сотні російсько-радянських топонімів

Рішенням 22-ої сесії 8-го скликання Лубенської міської ради у цій громаді перейменовано 154 топоніми, які звеличували СРСР та державу-окупанта росію або їхніх діячів.

Сесії передувала праця робочої групи щодо зміни назв урбанонімів Лубенської територіальної громади. Її очолила секретар Лубенської міської ради Маргарита Комарова. До неї також увійшли регіональний представник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар, депутатка міськради Аліна Савка, краєзнавець Сергій Швецов, редактор газети «Лубенщина» Олександр Міщенко, вчителі історії, співробітники відділу містобудування та архітектури, також управління освіти виконкому міськради, Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького й науково-дослідного центру охорони археологічної служби Інституту археології НАН України. Протягом чотирьох місяців група напрацювала нові назви. Обґрунтовані пропозиції могли подавати громадські діячі, старости, усі охочі. Також громадське обговорення та голосування за різні варіанти назв провели на офіційному сайті громади.

Депутати Лубенської міської ради підтримали пропозиції Полтавського офісу УІНП

Зокрема, регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар запропонував увічнити пам’ять про видатні події та особистості української історії. Тож змінили назву вулиці Декабристів на Дмитра Зеленського — полковника Лубенського полку Гетьманщини, який поруч із Данилом Апостолом та Дмитром Горленком був у числі найближчих радників у зовнішніх зносинах гетьмана Івана Мазепи. У колі цих трьох представників Генеральної Старшини Мазепа остаточно вирішував справу укладання союзу із королем Швеції Карлом ХІІ. Лубенський полк брав участь у героїчній обороні гетьманської столиці Батурина від військ московського царя Петра I. Під час Полтавської битви Зеленський воював на боці Мазепи і кошового отамана Костя Гордієнка. Потрапив у московський полон і був закатований в Сибіру. Поет з Лубен Сергій Сурмач присвятив видатному мазепинцю поему «Полковник Дмитро Зеленський».

Вулицю і провулок Гвардійські перейменували в пам’ять про Василя Стуса.Адже український поет-шістдесятник, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець, літературний критик, правозахисник, політв’язень СРСР, дисидент, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України у XX столітті у 1959-60 рр. проходив строкову службу у військовій частині у Лубнах і згадує це місто у листуванні. В роки панування комуністичного режиму творчість Стуса була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в концтаборах, де й загинув.

Стерто з топоніміки тисячолітнього міста назву, що звеличувала комсомолку Уляну Громову. Відтепер ця вулиця носить ім’я видатної шістдесятниці Оксани Мешко. Діячка українського національно-визвольного руху ХХ ст. народилася на Полтавщині в селянській родині. У 1947–1954 роках була ув’язнена в сталінських таборах, у 1960-х займалася культурно-просвітницькою діяльністю. Фактична голова Української Гельсінської групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років. У 1980-х роках знову була засуджена й відбувала покарання у комуністичних концтаборах.

У Лубнах вулицю Козакова, а у селі Солониця Кочубея перейменовано на Злуки як пошану Акту Злуки між УНР і ЗУНР 22 січня 1918 року.

А ще з ініціативи Пустовгара увічнено Євгена Адамцевича, народного кобзаря з села Солониця неподалік Лубен, творця «Запорізького маршу» як одного із музичних символів боротьби за Незалежність України. Марш разом із Гімном України звучав на рухівських мітингах у другій половині 1980-х та на початку 90-х. Після здобуття Незалежності під звуки «Запорозького маршу» збиралися рухівці на свої з’їзди та депутати у Верховній Раді України. Він же став основним маршем репертуару оркестрів Збройних Сил України, замінивши імперське «Прощання слов’янки». Прем’єра широкому загалу відбулася в Києві 1969 року під час концерту Адамцевича в Київській опері. За кілька років комуністи заборонили виконання маршу. Заборону зняли лише за двадцять років. За підсумками всенародного опитування «Запорозький марш» увійшов до 15 головних символів української державності — поруч із прапором, гімном, Конституцією Пилипа Орлика та духовним гімном «Молитва за Україну». У Лубнах на честь Адамцевича перейменували вулицю Курчатова, а у Солониці — Гагаріна.

Також у селі Солониця з ініціативи УІНП увічнено ще одного видатного земляка: вулицю і провулки комуніста Миколенка перейменували на честь Василя Барки — письменника, номінанта Нобелівської премії. Митецьнародився 1908 року у с. Солониця, навчався в Лубенському духовному училищі, у 1927 році закінчив Лубенський педагогічний технікум, працював учителем фізики і математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі. У 1930 році видає книгу поезій «Шляхи», за яку комуністичний режим «винагородив» звинуваченнями за «буржуазний націоналізм». Друга книжка «Цехи» виходить 1932 році. У 1940 успішно захистив дисертацію, читав лекції з історії західноєвропейської літератури. У 1941 році добровольцем іде у «народне ополчення». Під час одного із кровопролитних боїв з німецькими нацистами у 1942 був тяжко поранений. Здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ді-Пі» (табори «переміщених осіб» на території Західної Німеччини й Австрії — авт.). У 1950 році переїхав до США, де працював над історією української літератури, редактором на радіостанції «Свобода». Він, свідок голодоморських літ, є автором роману «Жовтий князь» — першого у світовій літературі професійного прозового твору про Голодомор-геноцид 1932-1933 років. Помер 2003 року у американському містечку Глейн Спейн. Літературну спадщину представлено в понад 20 книгах поезій, романів, повістей, перекладів та літературної критики.

Колишня Ломоносова стала Волонтерською — на честь волонтерського руху із забезпечення ресурсами українських військових та допомоги вимушеним переселенцям під час російсько-української війни за незалежність.

Провулок Толстого 1 трансформовано у вулицю, яку названо на честь Миколи Божка-Божинського, учасника бою під Крутами, котрий із серпня 1907 до квітня 1915 року навчався у Лубенській гімназії.

Символічно, що назва вулиці, яка прославляла російського фельдмаршала Суворова, котрий придушував козацьке повстання Коліївщина, пішла вслід за рускімі кораблями. Тепер носитиме ім’я Андрія Лівицького — Президента УНР в екзилі. Один із засновників Революційної української партії (РУП). Народився в Золотоніському повіті Полтавської губернії, закінчив Прилуцьку гімназію, Колегію Павла Галагана, Київський університет. Працював у Лубенському окружному суді. У 1903-1906 роках очолював осередок РУП у Лубнах. Під час революції 1905 року був головою Коаліційного комітету Лубен та очолював Штаб Оборони, який керував загонами громадської самооборони міста. Із 1917 року — член Української Центральної Ради. Протягом 1920-1921 років — виконувач обов’язків голови уряду УНР, в 1922-1926 роках — голова уряду УНР в екзилі. По загибелі Симона Петлюри очолив Директорію УНР та перейняв посаду Головного Отамана військ УНР.

Вулицю Шишкіна перейменували на Василя Милорадовича — українського фольклориста, етнографа, історика, поета і перекладача, котрий працював мировим суддею Лубенського повіту. Після виходу у відставку досліджував історію, фольклор, етнографію Лубенщини. Автор робіт «Лісова Лубенщина», «Степова Лубенщина», «Середня Лубенщина», «Снітинська старовина», «Народні обряди і пісні Лубенського повіту».

У Снітині вулицю Гагаріна перейменували на пошану уродженця цього села Леоніда Рябченка. «1941 року більшовицькі кати повели на Голготу Леонідового батька Івана Івановича Рябченка, життя якого обірвалося 27 березня 1942 року в Єлабузькій тюрмі. А 1948 року заарештували в Ужгороді і самого Леоніда. Синові „ворога народу“ і недавньому остарбайтерові, висунули звинувачення в „антісовєтскіх связях“ і намірі…втекти через Південний Сахалін у Японію. У листопаді 1948 року опиняється в Особливому таборі МВС СРСР „Мінеральний“ в Інті, на шахті № 2. У квітні 1949 та липні 1951 року робить дві спроби втечі разом з побратимами. Відтак 25 літ ув’язнення, на які його засудили, зросли до рекордних навіть для тих часів 75 років. Далі будуть жахіття закритої тюрми №1 особливого режиму в Грозному, бо Леонід написав для в’язнів-українців „Хронологічну таблицю визначних дат з історії України“. У березні 1955 року його на 6 місяців запроторили у штрафне відділення Мінлагу. Спілкуючись з такими політв’язнями, як Григорій Кочур, воїнами УПА, він лише утверджувався в прагненні служити Україні. Великим подвигом Рябченка є те, що 1950 року, коли в Інті готувалося повстання під кодовою назвою „Північне сяйво“, він врятував 146 політв’язнів від розправи, бо розшукав і знищив документи штабу, за якими полювали енкаведисти», — розповіла журналістка, лауреатка премії імені Симона Петлюри Ганна Антипович.

У селах Хорошки та Чуднівці більше не будевулиць трубадура російської імперії Алеєксандра Пушкіна. Натомість з’явилися нові милозвучні назви — Червоної Калини та Червоної Рути. «Назву Червоної Калини створено на прославлення стрілецької пісні, яка стала одним із символів війни України за незалежність і свободи від росії, а Червоної Рути — на пошану до славетної пісні Володимира Івасюка, яка стала народною», — пояснив свою ініціативу та рішення депутатів Олег Пустовгар.

Міхновського, Січових стрільців, Чупринки, Курбаса, Квітки Цісик -видатні Українці у назвах вулиць Лубен

Вулицю, яка звеличувала комсомольця Олега Кошового, перейменували на прославлення подвигу Українських Січових стрільців — військових підрозділів Наддніпрянської Армії УНР, сформованих у період визвольних змагань Українського народу 1917-1919 рр. Брали участь у боях з російсько-більшовицькими загарбниками. Верховним головнокомандувачем січових стрільців вважався полковник Армії УНР Євген Коновалець. Курінь Січових стрільців серед військових частин Армії УНР вирізнявся організованістю і боєздатністю і мав великий вплив на Директорію УНР. Після окупації УНР більшовицькою Росією керівні старшини Січових Стрільців стали творцями Української Військової Організації та ОУН.

З ініціативи члена робочої групи Мирослава Костенка вул. Кольцова назвали в пам’ять про Григорія Чупринку — українського поета, діяча УНР. Народився у сім’ї козаків містечка Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії. Навчався в Гоголівській народній школі, в Київській та Лубенській гімназії. У 1919 році керував повстанням проти більшовиків на Чернігівщині. Розстріляний ЧК.

Вулицю та чотири провулки у Лубнах, які прославляли Поліну Осипенко — делегатку з’їздів ВКП (б), радянську льотчицю, ніяк не пов’язану з історією громади, перейменували. З ініціативи членів робочої групи Мирослава Костенка, Аліни Савки та Олега Пустовгара у нових назвах увічнено Миколу Міхновського-ідеолога українського націоналізму, адвоката борців із російським самодержавством, у 1906-07 роках відстоював права діячів Лубенської республіки, за справою якої проходили його товариші — брати Володимир і Микола Шемети; з 1917 року мешкав у Лубнах, обирався Лубенським мировим суддею.

З ініціативи Маргарити Комарової перейменовано низку вулиць: вул. Гагаріна — на честь Петра Яцика, українського мецената українознавства на Заході та в Україні, фундатора Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів», засновника Міжнародного конкурсу знавців української мови; вул. Глінки на Марії Примаченко (народна художниця). Вул. Інтернаціональну — на Василя Стефаника, українського письменника-реаліста, новатора у літературі, майстра стислої, драматичної за змістом і ліричної за звучанням новели; , посол Австрійського парламенту, громадсько-культурну діяльність спрямовував на піднесення свідомості мешканців західноукраїнських земель, відчуття спорідненості з усім українським народом; вул., пров. і тупик Некрасова — на Леся Курбаса, українського режисера, актора, драматурга, публіциста, перекладача, засновника театру «Березіль»; після згортання політики «українізації» був звинувачений у «націоналістичних збоченнях», відсторонений від керівництва театром; перебуваючи в ув’язненні на Соловках, організував самодіяльний театр; 3 листопада 1937 росіянин-енкаведист Матвєєв розстріляв Леся в урочищі Сандармох; вул. і пров. Островського — вул. Катерини Білокур, української художниці, майстрині народного декоративного живопису, котра входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України, її творчість — оригінальне явище у світовому образотворчому мистецтві, головна тема полотен — краса української природи. Вул. Пушкіна — вул. Українського Відродження; вул. Курченко на Квітки Цісик - української оперної та блюзової співачки, виконавиці українських народних і популярних пісень; два україномовні альбоми — «Квітка» (1980) та «Два кольори» (1989), які вона випустила за власний рахунок номіновані на премію Греммі в категорії «сучасний фолк».

Також депутати підтримали пропозиції Сергія Швецова: вул. Крилова перейменували на пошану Михайла Холодовського — художника, пейзажиста, одного із засновників Київського товариства художників (1916-1918), працював у Лубнах, твори експонувалися на багатьох виставках, частина яких у Національному художньому музеї України та приватних колекціях; вулицю і провулок Матросова — на Никона Карпинського — діяча вітчизняної медицини, анатома і хірурга, одного із засновників вітчизняної анатомічної школи, уродженця c. Денисівка Лубенського повіту, нащадка реєстрового козака Лубенського полку, початкову освіту здобув у Харківському колегіумі, де в той час викладав Григорій Сковорода; вулицю звеличеного Сталіним російського радянського помолога Мічуріна на академіка Василя Ремесла — українського вченого в галузі селекції та насінництва пшениці, академіка, доктора сільськогосподарських наук, випускника Лубенської професійної селянсько-господарської школи, ветерана Другої світової війни, винахідника сортів озимої пшениці нового типу; вулицю і п’ять тупиків Лєрмонтова перейменували на Кирила Бочкарьова, педагога, краєзнавця, викладача Лубенського повітового училища, адвоката, співробітника Лубенського окружного суду, дослідника минувшини Лубенщини, автора видань «Лікарська флора Лубенського повіту», «Вибори Лубенського полку в 1767 році», «Лубенська земська гімназія» та «Нариси Лубенської старовини» (1901).

Відновили історичні назви та місцевий колорит. Вулиці і чотирьом провулкам та тупику, які возвеличували російського комуністичного військового злочинця Ніколая Ватутіна, надали назви Василенкове Поле, а колишній вул. Достоєвського та трьом однойменним тупикам — Посульський узвіз. На пропозицію Сергія Швецова вулицю, яка прославляла учасника вторгнення СРСР до Фінляндії Рубцова перейменували на Броварську, а вул. Єсеніна на Рибки.

Пров. Толстого 2 трансформували у вулицю і назвали в пам’ять про Пантелеймона Куліша — культурного діяча, життя якого пов’язане з Лубенським краєм і котрий мав різноманітні таланти: поет і драматург, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, перекладач. Здійснив перший переклад Біблії українською мовою. Перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гейне, Міллера та інших корифеїв світової літератури. Автор першого українського історичного роману «Чорна рада» та першої фонетичної абетки української мови.

Вул. Горького перейменували на Лікарняну; вул. Комарова — вул. академіка Івана Ляшка; вул. Маяковського і три пров. — вул. Вільна; вул. Ушакова — вул. Весняна; вул. Ціолковського — вул. Ігоря Сікорського; вул. Чайковського — вул. Скіфська; вул. Чкалова — вул. Захисників України; вул. Робоча — вул. Робітнича; вул. Лісна — вул. Лісова.

У селах Лубенської громади з’явилися нові назви

с. Хорошки: вул. Маренича — вул. Сонячна. с. Солониця: вул. Пушкіна — вул. Козацька. с. Березівка: вул. Жовтнева — вул. Молодіжна; вул. Пушкіна — вул. Козацька. с. Березоточа: вул. Гагаріна — вул. Шевченка; пров. Гагаріна 1 — пров. Шевченка 1; пров. Гагаріна 2 — пров. Шевченка 2; с. Висачки: вул. Макаренка — вул. Підгірна; вул. Пролетарська — виключили з реєстру. с. Вищий Булатець: вул. Гагаріна — вул. Героїв України; вул. Пушкіна — вул. Польська; пров. Пушкіна — пров. Польський. с. Вільшанка: вул. Мічуріна — вул. Лугова. с. Вовчик вул. Гагаріна — вул. Тиха; с. Войниха: пров. Гагаріна — вул. Урожайна, вул. Гагаріна — вул. Європейська; вул. Кирпоноса — вул. Житня. с. В’язівок: вул. Ватутіна — вул. Українська; вул. Гагаріна — вул. Вишнева; вул. Лєрмонтова — вул. Зелена.

с. Засулля: вул. Гагаріна — вул. Замостя; вул. Ковпака — Митрофана Очеретька — підполковника Армії УНР, у 1921 році начальника розвідувального відділу партизансько-повстанського штабу Армії УНР; вул. Комарова — вул. Михайла Комарова; вул. Костенюк — вул. Героїв Чорнобиля; вул. Кошового — вул. Плисівка; вул. Матросова — вул. Ніни Мороз; вул. і пров. Чкалова — вул. Олександра Вишневецького; вул. Тарасенка — вул. Чернещина; с. Литвяки: вул. Шадюка — вул. Козацька; с. Мацківці: вул. Мічуріна — вул. Затишна; вул. Суворова — вул. Левадна. с. Михнівці: вул. Гагаріна — вул. Мальовнича; вул. Космодем’янської З. — вул. Підгірна; вул. Котика В. — вул. Українська; вул. і тупик Кошового О. — вул. Лісова; вул. і три тупики Мічуріна — вул. і тупики Затишні; вул. Убийвовк Лялі — вул. Захисників України.

с. Олександрівка: вул. Гагаріна — вул. Злагоди; вул. і пров. Лялі Убийвовк — вул. Лучанська; с. Оріхівка: вул. Гагаріна — вул. Миру; вул. Комарова — вул. Молодіжна. с. Піски: вул. Гагаріна — вул. Лугова; вул. Пугачова — вул. Зелена; вул. Разіна — вул. Радісна; вул. Коки — вул. Затишна; пров. Коки — пров. Затишний.с. Покровське: вул. Гагаріна — вул. Польова; пров. Гагаріна — пров. Польовий. с. П’ятигірці: вул. Гагаріна — вул. Вербна.

с. Снітин: вул. Братів Власенко — вул. Героїв України; вул. Піотровського — вул. Сульська; вул. Юрченка — вул. Калинова. с. Терни: вул. Гагаріна — вул. Центральна; тупик Гагаріна — тупик Центральний; вул. Матросова — вул. Свободи; вул. Мічуріна — вул. Вишнева; вул. Макаренка — вул. Кременчуцька. с. Тернівщина:вул. Тімірязева перейменували з ініціативи Аліни Савки на честь місцевого художника Василя Лапушкіна; вул. Кирпоноса — вул. Захисників України; с. Халепці: вул. і три пров. Гагаріна — вул. і пров. Миру. с. Хорошки: вул. Маренича — вул. Сонячна. с. Шинківщина: вул. Курченко Н. — вул. Героїв полку «Азов».

Перейменування поширили на садові та гаражні товариства на території громади:

Садове товариство «Комсомолець» — Садове товариство «Кононівське»; товариство «Комунар» — Садове товариство «Заводське»; гаражне товариство «Комунар» — Гаражне товариство «Заводське»; гаражне товариство «Москвич» — Гаражне товариство «Славута»; гаражне товариство «Первомайський» — Гаражне товариство «Травневе»; садівниче товариство «Мічурінець» — Садове товариство «Мгарське»; садівниче товариство «Текстильщик» — Садове товариство «Текстильник»; садовоогородне товариство «Мічурінець» — Садове товариство «Тишківське».

Полтавський офіс УІНП