Сьогодні у Полтаві прощалися із захисниками В’ячеславом Козиним та Наталією Стребковою

Про долю захисників України В’ячеслава Козиного та Наталії Стребкової їх рідні, близькі та колеги розповіли нашим журналістам.

Олексій Стребков, чоловік загиблої військової: Я буквально в той день, коли потім вночі її не стало, я зміг прийти. Ми декілька годин були поруч. Побачились, поспілкувалися. Ну й сподівалися жити далі, поки пішло не так.

Ася Кукла, двоюрідна сестра загиблої військової: Вона і хлопцям, і дівчатам допомагала. Інколи і їсти готувала, інколи бинтувала, змінювала пов’язки. Інколи лікарям, коли не вистачало медсестер, і їм допомагала.

Свято-Успенський кафедральний собор. Полтава прощається із військовою полку «Азов» Наталією Стребковою.

— Ми звершили з вами панахиду, помолилися за спокій душі нашого полеглого воїна Наталії, яка власне життя віддала за незалежність, добробут України.

У Полтаві Наталія Стребкова працювала перукарем. 2015-го познайомилася з чоловіком, військовим «Азову» та пізніше переїхала жити до Маріуполя. Служила діловодом полку «Азов», там же і загинула. Після прощання усі рідні та близькі колоною пройшли від собору до Корпусного парку, щоб вшанувати пам’ять загиблої.

— Воїну полку «Азов» Наталії Стребковій «Зоряні» — слава, слава, слава!

Ірина Шматко, донька загиблої військової: Цією вулицею ми гуляли із самого дитинства з мамою. Це її найулюбленіша вулиця.

Перше прощання із Наталією Стребковою відбулося у серпні у Києві, після цього була кремація, — розповіла її донька Ірина.

Ірина Шматко, донька загиблої військової: Ми з татом так домовилися, коли він ще був на «Азовсталі», що, якщо мамине тіло прийде швидше, ніж ми з ним з’єднаємося, возз’єднаємося родиною, то я кремую її, й вона очікуватиме, поки він повернеться. Він повернувся із полону, і ми домовилися з ним, коли ми це будемо робити.

Цього ж дня у Полтаві попрощалися із захисником України В’ячеславом Козиним.

— Під час виконання бойового завдання в районі виконання завдань за призначенням загинув 19 грудня 2022 року від отриманих поранень, несумісних із життям.

Працював В’ячеслав до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України на заводі медичного скла. Знав його понад 10 років його колега Володимир Назаренко.

Володимир Назаренко, працював із В’ячеславом Козиним: На одному місці пропрацювали дуже багато років. Людина була дуже доброю, доброзичливою. Завжди він був на позитиві, ніколи не падав духом.

Був оптимістично налаштований, — згадує останнє листування із В’ячеславом його колега по роботі Олександр Яковенко.

Олександр Яковенко, працював із В’ячеславом Козиним: Добродушний, веселий, компанійський. Ми з ним зв’язувалися 9 грудня останній раз. Списувалися. Сказав, що не в тилу, але розголошувати не можна, не в тилу, воюємо.

У загиблого лишилася мати, дружина, донька.