Перед якою дилемою постають нині переселенці зі Сходу України, обираючи новим місцем проживання сільську місцевість або місто.

Тетяна, переселенка з Донецька
"Городок, не деревня. Поэтому мы выбрали Полтаву.
Кольцевой автобус - практически дорога жизни"
Кор: Саме місто обирала новою малою Батьківщиною , рятуючи двох дітей від бойових дій, донечанка Тетяна.І вже півтора року це Полтава. Тут є хоч якась робота, відтак - можливість забезпечувати себе і родину, винаймати житло. Адже -говорить , завжди звикла розраховувати на власні сили.
Тетяна, переселенка з Донецька
"Я против помощи людей, я считаю, что в данном случае должно помогать государствоПоэтому я не очень хорошо принимаю помощь местного населения.Хотя я занялась волонтерством, (((работы в Полтаве не было))), я занялась волонтерством - помощью таким же людям как я - переселенцам."
Кор: Згодом допомога людям стала і новою професією. Залишивши на той момент 10-ти тисячну армію безробітних переселенців до Полтавщини, Тетяна - вчителька російської мови й літератури, опанувала фах соціального працівника . Вона працює із колишніми наркозалежними, ув»язненими, людьми без постійного місця проживання.І все було б добре, якби не «квартирне питання». Всюди наштовхувалися на відмову здати житло. Тож довелося погоджуватися практично на голі стіни.
Тетяна, переселенка з Донецька
"Расчитівала, что моих сбережений хватит на месяца 2-3, но пришлось купить кровать, матрасі ватніе на пол. "

Кор: На відміну від донечанки Тетяни , переселенець Борис із Макіївки щасливий з того, що волею долі опинився у сільській місцевості.
Борис, переселенець
" Уже ехавсюда, я уверенбіл ,что найду. Я не знал как еще , но я уверен біл ,что я здесь останусь. Мне и вид с окна нравится . Все удобно. Мне все нравится здесь."
Кор: Рідне місто пан Борис залишив за 4 дні до перших вибухів. І після числених митарств батько з двома синами нарешті оселився в гуртожитку Нової Галещини на Полтавщині. Одне з двох селищ Козельщинського району, яке прийняло найбільшу кількість переселенців-говорить голова місцевої РР Юрій Марченко.З організацією житла допомагав і червоний хрест, і волонтери, і місцеві. Проте невирішних проблем залишається вдосталь.І головна серед них - безробіття.
Юрій Марченко, голова Козельщинської РР
" Питання працевлаштування у нас стоїть дуже боляче. Частина населення їзде в міста, які знаходяться поряд - Комсомольськ, Кременчук. "
Кор: Та пан Борис не втрачає оптимізму .Спочатку працював сторожем власного гуртожитку, тепер також підпрацьовує. Адже потрібно забезпечувати дітей.До школи вони влаштовані. Головне , щоб здорові були. Своє майбутнє бачить в селищі .
"Я думаю ,что я начнузаниматьсясвоимделом…
…Для єтого не многонужноусилий. "
Кор: Надії й сподівання пана Бориса не безперспективні. Принаймні це засвідчує перший досвід обласного центру зайнятості у сприянні організації свого бізнесу внутрішньо-переміщеними особами.
Катерина Клавдієва , директор обласного центру зайнятості
"Ми працювали в проекті Проон провели навчання 160-ти осіб підприємницькій діяльності .16 з них отримали допомогу. І вони ще створять 60 роб. Місць для внутрішньо переміщених осіб."
Кор: Повертаючись до нашої героїні соціальної працівниці Тетяни із Донецька, незважаючи на нарешті певну стабільність у своєму житті- роботу, нову квартиру вже з меблями, не втрачає надії одного дня повернутися до рідного міста. Там - говорить, є власний дах над головою, адже заробити на квартиру тут , не сподівається. Тож чекає миру. А поки допомагає тим, кого доля теж піддала життєвим випробуванням.